Лапінський Михайло Микитович
професор, завідувач кафедри з 1903 по 1918 р.- вперше описав вплив симпатичної іннервації на внутрішню сонну артерію
- виявив периваскулярну іннервацію мозкових судин
- описав стан мозкових капілярів за наявності атероматозних бляшок магістральних судин
- досліджував трофічну функцію нервової системи
- клінічні дослідження присвячені вивченню патології периферичної нервової системи, больових синдромів.
- був видатним гідротерапевтом.
Лапінський Михайло Микитович, безумовно, був знаковою постаттю, лідером у вітчизняній експериментальній і клінічній невропатології кінця ІХ – першого 20-ліття ХХ століття. За життя набув широкого визнання не тільки в масштабах України та Російської імперії, у складі якої вона знаходилася, а й у багатьох країнах Європи. Він був одним із засновників Київської школи неврологів, першим завідувачем кафедри нервових хвороб медичного факультету Київського університету Святого Володимира, а в еміграції – організатором кафедри неврології та психіатрії Загребського університету (Хорватія).
Народився Михайло Микитович у 1862р. у Чернігівській губернії в дворянській поміщицькій сім’ї. Після закінчення гімназії з 1886 до 1891 рр. навчався на медичному факультеті Київського університету Святого Володимира. Під час навчання проявляє неабиякий інтерес до науки, зокрема, до неврології. Після успішного закінчення медичного факультету університету впродовж двох років (з 1893 до 1895рр.) був стипендіатом кафедри психіатрії та невропатології, очолюваної відомим психіатром професором І.О.Сікорським. У подальшому з 1895 до 1896рр. стажувався в Берлінській клініці “Шаріте”.
12 лютого 1897р. М.М.Лапінський захистив дисертацію “О заболеваниях сосудов при страдании первичных нервных стволов или периферических нервов”. Після цього його знову відряджають на два роки за кордон, де він проводить нейрофізіологічні дослідження в лабораторіях Ф.Гольца, Лунца, проходить стажування у видатних психіатрів і неврологів Німеччини: Г.Ліпмана, Е.Крепеліна, Г.Ерба, Г.Гофмана і Г.Оппенгейма.
Подальша наукова діяльність М.М Лапінського тісно пов’язана з його вчителем-професором Іваном Олександровичем Сікорським. Блискучі здібності й працездатність М.М Лапінського привертають увагу керівництво медичного факультету, і вже в 1901р. йому було присвоєно вчене звання приват-доцента. У 1903р., коли об’єднана кафедра нервових і душевних хвороб була розподілена, на дві самостійні кафедри – нервових хвороб та психіатрії, його призначають завідувачем кафедри нервових хвороб і обирають екстраординарним професором, а в 1904 р. – ординарним професором тієї ж кафедри, яку він очолював до середини 1918 р.
Лекції для студентів М.М.Лапінський читав два рази на тиждень на VІІІ-ІХ семестрах, вони були зрозумілими і популярними серед студентів і лікарів міста, являли собою високий взірець клінічного розбору. Розповідають, що саме професор М.М.Лапінський приймав іспит у студента-медика Михайла Булгакова і оцінив знання з неврології у майбутнього відомого письменника на “відмінно”.
У 1919 р. професор М.М.Лапінський вимушений був емігрувати до Хорватії. В еміграції він оселився в м.Загребі, де організував у 1921 р. на медичному факультеті місцевого університету кафедру та клініку нервових і душевних хвороб, яку очолював впродовж 25 років.
Проживаючи у Загребі, М.М.Лапінський підтримував дружні зв’язки з російськими неврологами В.Бехтерєвим, Г.Россолімо, опублікував, декілька наукових праць у радянських медичних журналах, зокрема на сторінках “Журнал невропатологии и психиатрии им. С.С.Корсакова”. Він автор понад 150 наукових праць.
Наукові інтереси професора М.М.Лапінського різноманітні й стосувалися різних проблем експериментальної та клінічної невропатології. Він вперше описав деякі форми нервових закінчень в адвентиції артерій кінцівок і, зокрема, один з перших довів роль порушенаь VasaVasorum у виникненні патології нервів, а також дослідив 3 стадії змін артеріальних судин після перерізки волокон периферичного нерва.
Досліджуючи роль взаємного впливу нервів і судин у виникненні їх патології, він довів (1897 р.), що ураження периферичних нервів можуть обумовлювати патологічні зміни судин у ділянці іннервації. Ці зміни М.М.Лапінський пояснював відсутністю передачі збудження по волокнах нервів, вторинними вазомоторними порушеннями, що, на думку автора, спостерігається при невритах і невралгіях.
У 1900 р. вчений експериментально довів, що ішемічні паралічі – це не пряме ураження м’язів, а є наслідком ішемії нерва. У 1903р. М.М.Лапінський одним із перших неврологів описав у зовнішньому і м’язовому шарах артерії задніх кінцівок собак сітки мієлінових і безм’якотних волокон.
У 1900-1902 рр. М.М.Лапінський детально описав нервові закінчення симпатичних волокон у сонній артерії і вперше – периваскулярну іннервацію мозкових судин з середнім розтином; переконливо довів вплив симпатичної іннервації на стан внутрішньої сонної артерії після екстирпації у кролика верхнього або нижнього симпатичного вузла. Зміни судин автор розцінював як трофічні розлади.
Серія наукових праць М.М.Лапінського була присвячена вивченню іннервації судин головного мозку, дослідженню структури мозкових капілярів. Зокрема, використовуючи метод прижиттєвого фарбування тканин Ерліха-Леонтовича, автор вперше виявив периваскулярну іннервацію мозкових судин перетину 15-20 мм, а також одним із перших описав переродження мозкових капілярів, що призводить до розладу метаболізму тканини мозку. Мабуть, це були перші описи ендартериїту та периартериїту мозкових судин. Він був першим вітчизняним неврологом, який описав стан мозкових капілярів при атеромотозних бляшках магістральних судин базисної поверхні мозку (1896 р.). М.М.Лапінський першим довів, що у жаб можна викликати епілептичні судоми, подразнюючи кору головного мозку. Про ці дані згадує В.М.Бехтерєв у керівництві “Основы учения о функциях мозга”.
Досліджуючи в експерименті метамерність структури спинного мозку, М.М.Лапінський запропонував нову концепцію про спінальні представництва моторної системи; це була перша спроба створення вчення про динамічну локалізацію функцій у спинному мозку, яка пояснює генез спінальних автоматизмів.
Велике наукове значення мають дослідження М.М.Лапінського стосовно патології периферичних нервів. У 1904 р. опублікована його монографія “О дегенерации и регенерации периферических нервов”. Він вперше у вітчизняній неврології описав відновлення нервових волокон у разі зближення перерізаних частин нерва. Через рік монографія була видана у Німеччині. У монографії “Клинические и диагностические особенности идиопатической и симптоматической невралгии лица” автор обгрунтував наукову неспроможність поняття “невралгія”, вважаючи, що воно не відображає природи болі і не дає ніякого патологоанатомічного або фізіологічного пояснення.
У 1913 р. М.М.Лапінський описав невралгію сідничного нерва; у 460 хворих з цією патологією він спостерігав ураження органів малого тазу: у чоловіків – часто гіпертрофію передміхурової залози, цистит, уретрит, геморой, у жінок – сальпингіт. У 1941 р. вчений опублікував монографію про сідничну невралгію, виділив дві форми цієї патології: обумовлену ураженням корінців малого і великого гомілкових нервів і корінців гомілкового нерва у міжхребцевих ходах або в межах малого тазу в зв’язку з захворюваннями прямої кишки, простатитом. Він одним із перших пояснив виникнення сідничного болю тривалим розширенням або звуженням капілярів сідничного нерва, вперше описав вегетативну судинну точку на внутрішній поверхні стегна.
М.М.Лапінський проводив також дослідження, які стосувались вивчення іррадіюючого болю у разі захворювань органів малого тазу. Природу больового синдрому при цих хворобах він пояснював змінами кровообігу у відповідному метамері спинного мозку, що призводить до збудження нерва нижніх кінцівок і розвитку больових явищ. На цю тему М.М.Лапінський зробив доповідь на засіданні Київського товариства лікарів, яка отримала схвальну оцінку відомих терапевтів В.П.Образцова і Ф.Г.Яновського. Він вперше розробив вчення про вісцеро-рефлекторну патологію нервової системи.
У 1913 р. у серії “Клинические монографии” була видана книга М.МЛапінського “Сущность боли, ее восприятие, проведение и механизмы”, у якій він узагальнив результати експериментальних і клінічних досліджень щодо механізмів розвитку болю, розладів чутливості. Це була перша монографія в країні з проблеми болю.
Про цінність досліджень М.М.Лапінського стосовно семіотики чутливих розладів при захворюваннях малого тазу повідомляється в опублікованій у 1927р. В.Л.Бедером статті “Синдром малого таза”. Автор зазначає, що М.М.Лапінський створив чітку теорію патогенетичних больових синдромів, обумовлених ураженням окремих органів малого тазу. На пропозицію академіка Б.М.Маньківського в очолюваній ним клініці “синдром малого таза” називали синдромом Лапінського.
Роботи М.М.Лапінського стосувались також трофічної функції нервової системи, вони не утратили актуальності і дотепер. Він переконливо довів існування подвійної іннервації м’язів – анімальної та вегетативної, дисфункція якої може обумовлювати розвиток м’язових дистрофічних синдромів.
Професор М.М.Лапінський був видатним гідротерапевтом. Вчений розробив конструкцію ван для підводного і надводного масажу, запропонував декілька конструкцій ван для вихрового, ротаторного, проточного водного масажів. У 1913-1914 рр.опублікував низку повідомлень з гідротерапії. Він є автором популярної монографії “О развитии личности у женщин” (Киев, 1915).
У період еміграції М.М.Лапінський опублікував наукові статті, присвячені епідемічному енцефаліту, віддаленому болю при захворюваннях печінки, неврозах, а також декілька науково-популярних брошур, присвячених академіку І.П.Павлову. Вчений поглиблював теоретичні питання невропатології, які він публікував на сторінках “Записок русского научного института в Белграде” (1918-1937 рр.). Багато часу Михайло Микитович віддавав навчанню лікарів-невропатологів Хорватії.
Учнями М.М.Лапінського були відомі професори: С.С.Владиченко (у подальшому співробітник В.М.Бехтерєва і професор у Вільнюсі), Г.О.Гольдблат, В.Г.Лазарєв, Б.М.Маньківський, О.Р.Киричинський.
Помер М.М.Ленінський у 1947 р., похований у м.Загребі.
Основні наукові праці:
1. К вопросу о просвете капилляров мозга. Киев. //Университетские известия, 1895, № 10, ч. ІІ; отдельный оттиск.
2. К вопросу о строении капилляров мозговой коры. //Вопросы нервно-психической медицины, 1896, т.ІІ.
3. О заболеваниях сосудов при страдании первичных нервных стволов или периферических нервов. Дис. Киев, 1897.
4. Отчет о деятельности во время пребывания за границей приват-доцента Киевского университета Михаила Лапинского. //Университетские известия, 1907, №3.
5. К вопросу об этиологии сосудистых страданий. //Хирургия, 1902, т. ХІ.
6. По поводу иннервации сосудов головного мозга. //Журнал невропатологи и психотерапии им. С.С. Корсакова. – 1903. – №3.
7. Мало описанные формы остро развивающегося слабоумия после травмы. Казань. //Неврологический вестник, 1912, т. ХVIII, вып. 2.
8. К вопросу о механизме корешковых седалищных невралгий. //Русский врач, 1915, №11.
9. Роль печени в этиологии болезней нервной системы. //Журнал невропатологии и психиатрии им. С.С.Корсакова, 1927, №2.
10. Боль и ее сосудистый механизм. //Зап. Рус. науч. института в Белграде, 1935, вып. 6.
11. К вопросу об участии стриарной системы в механизме неврастении. //Зап. Рус. науч. института в Белграде, 1935, вып. 10.
Професор С.М.Віничук
Завідувач кафедри неврології НМУ