академік Б.М.Маньківський

Маньківський Борис Микитович
 академік АМН СРСР, з 1922 р. по 1933 р. – завідувач кафедри госпітальної неврології, з 1933 р. по 1962 р. – завідувач кафедри нервових хвороб лікувального факультету КМІ, одночасно з 1923 р. по 1940 р. очолював кафедру неврології Київського інституту удосконалення лікарів

• вперше на теренах СРСР описав епідемічний спалах первинного вірусного енцефаломієлополірадикулоневрита
• вперше в країні описав пухлину каналу Ратке і запропонував для її лікування глибоку рентгенотерапію
• сумісно з професором Л.І.Смірновим описав пухлину епіфізу
• багато уваги приділяв вивченню патології вегетативної нервової системи, спадкових захворювань м’язового апарату, патології нервової системи при гіпертонічній хворобі
• організував відділеня нейрогеріатрії в Інституті геронтології АМН України, зробив значний внесок у вивчення вікових змін ЦНС у процесі старіння людини
• створив свою школу в Українській неврології
• автор 150 наукових праць

Видатний Український невролог академік Б.М.Маньківський

Академік Маньківський Борис Микитович – видатний вчений-невролог, ім’я якого широко відомо в нашій країні та поза її межами. Він був одним із засновників Київської неврологічної школи, одним із основоположників Української неврології.

Б.М.Маньківський народився 11 березня 1883р. у м. Козельці Чернігівської губернії в сім’ї військового лікаря. Після закінчення Першої київської гімназії  з золотою медаллю він без коливань обрав своєю професією, як і його батько, – медицину, поступив на медичний факультет Київського університету св. Володимира. Уже з перших курсів захоплюється неврологією. Водночас як прогресивно налаштована молода людина приймає активну участь у революційних виступах студентів. За це його відраховують з Університету, він вимушений виїхати за кордон, де продовжував навчання: слухав лекції у Лейпцігському університеті, потім проходив стажування в Парижі в клініці П’єра Марі – учня відомого невролога Ж.-М.Шарко, працював у лабораторії професора К. Монакова у Цюриху. Після повернення в Україну він закінчує медичний факультет Київського університету  лише в 1910р. Своїм вчителем Б.М.Маньківський вважає професора М.М.Лапінського. Саме він залишає випускника медичного факультету Б.М.Маньківського на кафедрі нервових хвороб, а через рік призначає його асистентом, готовить до професорського звання.

У 1911-1918 рр. Б.М.Маньківський працює асистентом, а відтак приват-доцентом на кафедрі нервових хвороб, очолюваної професором М.М.Лапінським. Клініка тоді базувалась в Олександрівській лікарні (тепер ЦМКЛ м.Києва), розрахованій на 60 ліжок. Лекції для студентів читались 2 рази на тиждень на VІІІ-IX семестрах: одна – двохгодинна, друга – одногодинна.

У 1922 р. внаслідок реорганізації системи освіти в Україні Київський медичний інститут став самостійним навчальним закладом. З 1922 р. викладання нервових хвороб на лікувальному факультеті було розподілено на 2 курси – факультетська і госпітальна клініка; курс госпітальної неврології для студентів VІІ-X семестрів став читати Б.М.Маньківський. Клінічною базою кафедри було неврологічне відділення Київського військового-клінічного шпиталю на 100 ліжок. У 1933 р. він очолив організовану в Київському медичному інституті кафедру нервових хвороб лікувального факультету, якою керував до 1962 р. Доктор меднаук, професор з 1935 р., удостоєний звання “Заслужений діяч науки УРСР” в 1943 р.

У зв’язку з дефіцитом на той період науково-педагогічних кадрів Борис Микитович одночасно очолював кафедру неврології Київського інституту удосконалення лікарів (1922-1941 рр.), був науковим керівником Київського психоневрологічного інституту (1927-1948 рр.). Він також був одним із засновників Інституту геронтології АМН СРСР (1958 р.) і першим керівником відділення вікових змін нервової системи цього інституту.

Навколо кафедри нервових хвороб Київського медичного інституту та неврологічного відділення Київського психоневрологічного інституту в 20-30-ті та в 50-ті роки ХХ століття групувалось значне коло лікарів-інтернів, аспірантів, клінічних ординаторів, асистентів, доцентів. Із цієї молодої формації лікарів і науковців у подальшому виросли відомі вчені, які працювали у різні роки на кафедрі нервових хвороб, або очолювали кафедри неврології інших медичних інститутів, керували відділами науково-дослідних інститутів, займали провідне місце серед вітчизняних неврологів і багато зробили для розробки клінічної неврології. Це професори С.М.Шаравський, О.Р.Киричинський, В.М.Слонімська, С.М.Савенко, Б.Л.Смірнов, Л.І.Смірнов, В.Г.Лазарєв, І.О.Гилула, А.Д.Дінабург, Я.І.Гейнісман, О.Л.Духін, З.М.Драчова, В.Й.Тайцлін, В.Д.Білик, І.Ф.Криворучко, Є.П.Загоровський, А.Я.Мінц та ін.

Першими асистентами на кафедрі нервових хвороб у професора Б.М.Маньківського були Ю.В.Василенко, В.М.Слонімська, В,Л.Бедер, Л.І.Черні. У подальшому асистентами кафедри працювали Т.І.Дончак, М.П.Курінна, В.М.Межиборська, Н.В.Пеньок.Тривалий період доцентами на кафедрі працювали Г.Д.Бобровська, Р.Г.Гутман, З.М.Драчова, О.О.Кабанник.

У 1944р. професора Б.М.Маньківського обирають академіком АМН СРСР, що було високим визнанням потенціалу київського невролога, який тривалий період очолював вчену Раду МОЗ України, Українське і Київське міське товариство невропатологів і психіатрів, був членом редколегії Великої Медичної Енциклопедії (1 і 2-го видання), провідних медичних журналів.

Академік Б.М.Маньківський зробив вагомий внесок у різні розділи теоретичної та клінічної неврології, окремі його роботи присвячені руховим і рефлекторним феноменам: інверзія феномена Бабінського, механізм і умови його виникнення; суглобні рефлекси Лері і Майєра, їх фізіологія та діагностичне значення; про парадоксальні рефлекси; хватальні феномени, їх клініко-діагностичне значення; рефлекторний механізм виникнення нервової патології. Для пояснення описаних явищ нервової патології автор використав філогенетичний метод, еволюційний підхід до їх трактовки.

Багато важливих досліджень зробив Б.М.Маньківський в області нейроінфекції. У 1929р. він вперше на теренах тодішнього СРСР описав епідемічний спалах первинного вірусного енцефаломієлополірадикулоневрита. Сам Борис Микитович і його учні в роботах детально висвітлили клініку, лікування і патоморфологію цієї форми інфекційної патології нервової системи.

У серії публікацій і в окремій монографії “Множинний десемінований склероз” (1941р.) Б.М.Маньківський узагальнив важливі питання патогенезу і клініки розсіяного склерозу. В подальшому актуальні питання нейроінфекційної патології розроблялись під керівництвом Б.М.Маньківського його учнями (В.М.Слонімська, Я.І.Мінц, С.М.Савенко та ін.)

Під керівництвом Бориса Микитовича вивчалась патологія нервової системи при ревматизмі (М.Б.Маньківський, Г.Д.Бобровська та ін.). Було встановлено, що ревматизм поражає головний, спинний мозок і периферичну нервову систему значно частіше, ніж припускалось раніше, і може обумовлювати розвиток таких синдромів, як сирингомієлії, аміотрофічного бокового склерозу, гіпоталамічного, епілептиформного та ін.

Б.М.Маньківський працював також над проблемами нейроонкології. Він вперше в країні описав пухлину каналу Ратке (краніофарингеома) і запропонував для її лікування глибоку рентгенотерапію. Разом з Л.І.Смірновим професор Б.М.Маньківський  вперше у тодішньому Радянському Союзі описав пухлину епіфізу, а у співавторстві з С.М.Савенко написав роботу, присвячену кореляції клініки гліом з їх гістоструктурою, яка ввійшла у низку класичних наукових праць з нейрохірургії.

Борис Микитович показав роль ектодермальних дисплазій у розвитку бластомотозу нервової системи (хвороба Реклінгаузена, хвороба Бурневілля).

Багато уваги Борис Микитович приділяв вивченню патології вегетативної нервової системи. Зокрема, він пояснив механізми виникнення багатьох симптомів при міастенії, пароксизмальній міоплегії, половинній атрофії обличчя, глибоко вивчав етіологію і патогенез дерматоміозиту, інших видів колагенезу, описав клініку ураження нервової системи при вакцинації. Роботи Б.М.Маньківського стосувались також питанням порушення нервової трофіки – гетерохромії радужки, геміатрофії обличчя, склеродермії, артропатії при сухотці спинного мозку.

Б.М.Маньківський і його учні багато уваги приділяли неврологічним аспектам епілепсії (В.М.Слонімська, А.Я.Мінц), спадковим неврологічним захворюванням нервово-м’язового апарату (С.В.Литовченко).

У 60-і роки ХХ століття Борис Микитович і його учні (В.М.Слонімська, Б.М.Маньківський, А.Я.Мінц, З.М.Драчова, Р.П.Білоног та ін.) займалися вивченням судинних захворювань головного мозку, питаннями нейрогеріатрії.

Борис Микитович Маньківський впродовж свого життя займався не тільки науковою, але й педагогічною діяльністю. Його лекції для лікарів і студентів відзначалися високим науково-методичним рівнем, були доступними, змістовними.

Багато часу приділяв Б.М.Маньківський роботі студентського наукового гуртка, який організований на його пропозицію в 1922 р. Він чуйно підходив до кожного гуртківця, вміло направляв дослідження своїх вихованців у необхідне русло.

У клініках, очолюваних Б.М.Маньківським, завжди панувала доброзичливість, уважне відношення до хворого. Він з повагою відносився до медичного персоналу, хворих, цінував людську гідність. Під час клінічних обходів уважно вислуховував думку своїх співробітників, їх точку зору, незалежно від того, був цей співробітник молодим аспірантом чи професором.

Тонкий знаток людської психіки, всебічно освідчена людина, прекрасний лікар-невролог Б.М.Маньківський завжди цікавився художньою літературою, живописом, історією, музикою, завжди намагався пробудити інтерес до них у своїх учнів і співробітників.

Академіку Б.М.Маньківському належить понад 150 наукових праць, серед яких п’ять монографій. Під його редакцією видано більше 20 томів тематичних наукових збірників. Наукова діяльність Бориса Микитовича тісно пов’язана з підготовкою кадрів. Він виховав багато поколінь лікарів, багатьох вчених. Його учнями були В.М.Слонімська, С.М.Савенко, В.Л.Бедер, Л.І.Черні, І.О.Гилула, Б.Л.Смірнов. Під керівництвом Бориса Микитовича підготовлено 45 дисертацій на здобуття ступеня кандидата медичних наук і 5 докторських дисертацій.

Б.М.Маньківський завжди приймав активну участь у з’їздах неврологів і психіатрів, виступав з програмними доповідями. Він залишається у нашій пам’яті як видатний представник вітчизняної медичної науки – талановитий вчений-невролог, чудовий лікар, гуманіст, педагог, громадський діяч з виразною творчою індивідуальністю. Його наукова і суспільна діяльність отримала широке визнання. Борис Микитович Маньківський був відзначений високими нагородами Батьківщини – двома орденами Леніна, орденами Трудового Червоного Прапора, знаком Пошани, багатьма медалями.

Історія кожного життя – неповторна поема. Проте існують справді видатні постаті. Серед них абсолютно особливий талант Б.М.Маньківського – вченого-невролога і патріота, який присвятив своє життя служінню хворим, своєму народу, Батьківщині.

Б.М.Маньківський помер у 1962 р., похований на Байковому цвинтарі в м.Києві.

Основні наукові праці:

1. К клинике и патологической анатомии опухолей gl. pinealis //Совр. психоневрология. – 1928. – №7-8. – С.72-87 (в соавт.).
2. Множинний дисемінований склероз. К., 1941. – 135 с.
3. О нервной патологии при гипертонической болезни. К., 1960. (в соавт).
4. Вопросы клиники и патогенеза дерматомиозита. //Журн. невропат. и психиатр. – 1961. – №3. – С. 543-549.
5. Острые нарушения мозгового кровообращения экстрацеребрального генеза. //Сов. медицина. – 1963. – №4. – С.77-81 (в соавт.).

 

Професор С.М.Віничук

Завідувач кафедри неврології НМУ