Маньківський Микита Борисович
заслужений діяч науки, лауреат державної премії України професор, завідувач кафедри з 1962 р. по 1965 р.
Основні напрямки наукової діяльності:
- вперше у вітчизняній літературі описав клініку і гістологію первинних інфекційних мієлітів, обгрунтував вірусну природу захворювання
- вперше визначив роль алергічних механізмів і значення судинного чинника в патогенезі деяких нейроінфекційних захворювань: при антирабічних щепленнях, грипі, геморагічному менингоенцефаліті
- вперше описав синдроми ревматичних уражень нервової системи і запропонував їх класифікацію
- вивчав неврологію колагенозів
- зробив вагомий внесок у вивчення клінічного перебігу і лікування вікзалежних захворювань: атеросклерозу, паркінсонізму, хвороби Альцгеймера
- автор 260 наукових праць
Професор М.Б.Маньківський – видатний вчений, захисник Вітчизни, організатор науки
Є люди, які уже при першій зустрічі вражають своєю інтелігентністю, що проступає і в зовнішньому вигляді, і в манері поведінки, і, що найголовніше, у незбагненно багатому духовному світі. А його, цей світ, можна пізнати лише після довгих років спілкування.
Саме таку людину мені пощастило зустріти у 1983 році в Інституті геронтології АМН СРСР, коли після закінчення Київського медінституту я за призначенням державної комісії проходила навчання в клінічній ординатурі. Це був доктор медичних наук, професор Микита Борисович Маньківський. Працюючи під його керівництвом над кандидатською дисертацією, я мала можливість відчути на собі вплив цієї непересічної особистості, оцінити такі її якості, як демократизм, простоту, скромність, неквапливу життєву мудрість, твердість у відстоюванні моральних принципів і водночас терпимість і повагу до іншої думки.
Тому в дні, коли громадськість України відзначає 165-річчя Національного медичного університету і збираються відомості про творців його історії, мені хочеться розповісти саме про М.Б. Маньківського – одного з тих, завдяки яким наш навчальний заклад здобував свою славу.
Народився Микита Борисович Маньківський 24 грудня 1914 року в родині вченого-невролога Бориса Микитовича Маньківського.
Здавалося, що його синові самою долею визначено продовжувати традиції династії Маньківських на ниві медицини. Однак це сталося не відразу. Закінчивши у довоєнні роки семирічну школу, Микита Борисович поступив до електротехнічного технікуму, а потім на електротехнічний факультет Київського політехнічного інституту, де провчився два роки. Але одного разу він побував на засіданні Київського товариства хірургів, яке очолював відомий хірург професор О.П. Кримов. Ці відвідини справили на майбутнього інженера величезне враження, і він почав вагатися, чи правильно обрав свій життєвий шлях. Врешті-решт перемогла думка про необхідність йти батьківським шляхом, і він переходить на навчання до Київського медичного інституту, після закінчення якого у 1939 р. вступає до аспірантури на кафедру фізіології. Однак закінчити аспірантуру йому не судилося. Через декілька місяців у житті М.Б. Маньківського відбувся крутий поворот – його призвали на військову службу, якій він віддав 7 років.
З перших днів війни Микита Борисович – у діючій армії. Спочатку був командиром медико-санітарної роти, а потім очолив медико-санаторний батальйон гвардійської стрілецької дивізії, на базі якої у листопаді 1942 року був сформований 2-й гвардійський механізований корпус.
Служба у медичних підрозділах на фронті значно відрізнялася від роботи у медичних закладах у звичайних умовах. Вона була не лише небезпечною для життя, а й вимагала від військових медиків мужності, фізичної витривалості, організованості. Досить сказати, що для своєчасної евакуації поранених і хворих воїнів та надання їм медичної допомоги медико-санітарний батальйон дивізії повинен був безвідривно просуватися за наступаючими військовими частинами, періодично розгортаючи на короткій відстані від переднього краю медпункт з приймально-сортувальним, операційно-перев’язочним, госпітальним відділеннями та аптекою. Підраховано, що за різних умов бойових обставин на дивізійний медпункт щодоби надходило від 20 до 400 і більше поранених. Майже половина з них отримувала хірургічну допомогу на місці, тяжко поранених оперували в польових пересувних госпіталях, які входили до складу військово-медичних служб армії та фронтів.
Пройшовши велику школу загартування в медсанбаті, М.Б. Маньківський у грудні 1943 року очолив провідний перший відділ польового евакопункту (ПЕП) 2-ї гвардійської армії. До його обов’язків входила координація діяльності приписаної до ПЕП групи польових пересувних госпіталів, допомога їм у налагодженні безперебійного оперування й евакуації поранених. 2-а гвардійська армія була сформована у жовтні 1942 року Ставкою Верховного головнокомандуючого і належала до найбільш дієздатних, ударних військових об’єднань Радянської Армії.
В армійському польовому евакопункті Микита Борисович прослужив майже до кінця війни. Смерть не раз чатувала на нього. І хоча молодий лікар уберігся від неї, все ж ворожа зброя вразила його. Навесні 1945 року під час однієї з контрольних поїздок до польового пересувного госпіталю, попавши під артилерійський обстріл, він був контужений і тяжко поранений. Лікувався в госпіталі в м. Каунас, потім був переведений до Москви.
У кінці 1945 року М.Б. Маньківський повернувся до Києва, де почав працювати молодшим науковим працівником психоневрологічного інституту. Перша наукова праця, яка започаткувала його подальшу дослідницьку діяльність, присвячувалася проблемі інфекційних уражень спинного мозку. У 1948 році молодий науковець переходить на викладацьку роботу на кафедру нервових хвороб Київського медінституту. У 1951 році Міністерство охорони здоров’я України призначає Микиту Борисовича директором Чернівецького медичного інституту. Маючи великий досвід організаторської роботи, він докладає багато зусиль до зміцнення матеріальної бази та комплектування кваліфікованими кадрами цього навчального закладу. В 1954 році М.Б.Маньківський повертається до Києва, захищає докторську дисертацію, з 1961 р. до 1964 р. працює проректором з наукової роботи у рідному вузі, а з 1962 р. до 1965 р. очолює кафедру нервових хвороб, якою до цього керував його батько. Плідно працює над розробкою важливих проблем клінічної неврології.
М.Б.Маньківський одним із перших у вітчизняній літературі описав клініку і гістопатологію первинних інфекційних мієлітів, опублікував дослідження стосовно підгострого переднього поліомієліту з детальним його клінічним і гістопатологічним аналізом і обгрунтував інфекційно-вірусну природу захворювання (1947 р.).
У серії клінічних і гістопатологічних досліджень справедливо відстоював положення про розсіяний характер патологічного процесу при таких формах нейроінфекції, як оптико-мієліти, акустико-мієліти. Ці синдроми трактувались ним як варіанти менінгоенцефаломієлополірадикулоневритів
Професор Б.М. Маньківський детально вивчав роль алергічних механізмів у патогенезі деяких нейроінфекційних захворювань: при антирабічних прививках, грипі, сепсисі, синдромі геморагічного менінго-енцефаліту та ін. Він вперше у вітчизняній літературі з використанням гістопатологічних методик довів значення судинного чинника у механізмі ураження нервової системи при цій патології.
Важливим напрямком наукових досліджень Микити Борисовича є ревматичне ураження нервової системи. Він вперше виділив і описав синдроми геморагічного ревматичного менінгоенцефаліту, менінгоенцефаломієлорадикулоневриту, синдром так званої митральної епілепсії при нейроревматизмі. Ним запропонована класифікація ревматичних уражень нервової системи, а роботи в області патологічної анатомії ревматичних уражень нервової системи є одним із фундаментальних досліджень у вітчизняній і світовій літературі. Ці дані узагальнені у монографії “Ревматический энцефалит” (1959 р.).
Дослідження М.Б. Маньківського присвячені також вивченню неврології колагенових хвороб, реактивності центральної нервової системи, зокрема її вищих відділів при цій патології, а також дистрофіях, запальних, судинних захворюваннях нервової системи.
З 1965 р. і дотепер наукова діяльність професора М.Б. Маньківського пов’язана з Інститутом геронтології АМН України і присвячена поглибленому вивченню вікових змін функціонального стану центральної нервової системи у процесі старіння людини, визначення їх ролі у патогенетичних механізмах формування, клінічного перебігу і лікування основних вікозалежних захворювань: атеросклерозу, паркінсонізму, судинної деменції. Микита Борисович і співробітники поглиблено вивчали також роль хронічного психологічного стресу у формуванні та перебігу гострих і повільно прогресуючих порушень мозкового кровообігу. Результати цих наукових досліджень М.Б. Маньківського узагальнені в монографіях “Старения нервной системы”, “Атеросклероз сосудов и возраст”, “Сосудистый паркинсонизм”.
Під керівництвом професора М.Б. Маньківського підготовлено 14 докторських і 39 кандидатських дисертацій. Він автор понад 260 наукових праць, які увійшли в скарбницю світової науки. Удостоєний високого звання “Заслужений діяч науки УРСР” (1978 р.), лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1984 р.). Та найвищою нагородою для Микити Борисовича є глибока повага сотень його учнів і послідовників, вдячність тисяч пацієнтів, яким він повернув радість буття.
Основні наукові праці:
- Ревматический энцефалит. – К. Госмедиздат. – 1959. – 295 с.
- Долгожители. Нейрофизиологические аспекты. Ленинград: Наука. – 1988. – 160 с. (в соавт.).
- Сосудистый паркинсонизм. – Киев; Здоров’я, 1982. – 208 с. (в соавт.).
- Руководство по гериатрии. – М.: Медицина. – 1982. – 544 с. (в соавт.).
- Биология старения. – Ленинград: Наука. – 1982. – 616 с. (в соавт.).
- Атеросклероз и возраст. – Л.: Медицина. – 1982. – 296 с. (в соавт.).
- Старение и нервная система. – Киев: Здоров’я, 1972. – 275 с. (в соавт.).
О.А. Мяловицька, доцент кафедри неврології НМУ