Виховній роботі на кафедрі неврології традиційно приділяється багато уваги.
Не викликає сумнівів той факт, що інтегрування України в світовий освітній простір носить незворотній характер. Запровадження принципів Болонської конвенції суттєво розширило можливості застосування різних методів та процедур для досягнення кінцевої мети – формування майбутнього лікаря.
Однак, в умовах сьогодення студент стикається з складними матеріально-побутовими умовами, необхідністю забезпечувати власне існування, що суттєво зменшує час для самопідготовки до практичних занять. Додатково необхідно зазначити, більшість студентів усвідомлює те, що їхнє матеріальне становище, навіть після закінчення університету буде тривалий час знаходитись на низькому рівні. Перераховані чинники суттєво зменшують мотивацію до отримання нових знань.
Таким чином, виховна робота зі студентами медичних університетів, повинна проводитись систематично та бути направлена на формування соціально-психологічної готовності самовіддано служити медицині та дотримуватись важливої концепції «навчання впродовж життя».
З історії України відомо, що вихованню особистості завжди приділялось багато уваги. На думку Г. Сковороди, добре виховану людину характеризують такі моральні якості, як любов до Вітчизни і праці, чесність, правдивість, скромність, сила волі, почуття людської гідності та дружби. Спираючись на досягнення світової філософії, І.Франко в галузі моралі та етики виходив з того, що морально-етичні норми і категорії залежать від конкретно-історичних умов розвитку суспільного життя і є відображенням його закономірностей. В даний час Україна, як і вся світова спільнота переживає складні часи, що суттєво впливає на світогляд людини. Тому морально-етичне виховання повинно розпочинатись з першого курсу університету та продовжуватись все життя. Основні етапи повинні передбачати:
— розвиток у студентів морально-етичної свідомості – формування потреб мотиваційної сфери і озброєння знаннями суті, норм і правил моральної поведінки;
— вироблення і розвиток морально-етичних почуттів;
— формування і закріплення стійких морально-етичних вмінь, навичок і звичок;
— постійне зміцнення волі та закріплення позитивних рис характеру;
— поступове поглиблене розуміння змісту морально-етичних норм і вимог, оволодіння складнішими формами поведінки.
Беззаперечна роль викладача академічної групи, який повинен організувати свою роботу з кожним зі студентів так, щоб вони стали активними учасниками педагогічного процесу та прагнули оволодіти теоретичними знаннями та професійними навичками, були обізнаними з основами медичної етики та деонтології, готовими помножувати свої знання.
Важливою є індивідуальна робота студента з пацієнтом, їх конструктивна взаємодія сприяє позитивним змінам у формуванні особистості майбутнього лікаря. Крім того майбутній лікар має вивчити три основних типи спілкування: лікар-пацієнт, лікар-лікар та лікар-середній медичний персонал. Для досягнення цієї мети найкращим методом є особистий приклад викладача. Інтенсифікація навчально-виховної роботи висуває все більш високі вимоги до особистості викладача, а успіх впливу викладача на студентів значною мірою залежить від його особистих якостей: культурного рівня, ерудиції, ставлення до студентів та пацієнтів, колег тощо. Важливе значення має його професійно-методична, наукова та ідейно-моральна підготовка, педагогічна культура та авторитет.